ВРЯТУВАТИ СВОЄ СЕРЦЕ У ЧЕРНІГОВІ
У ЧЕРНІГІВСЬКІЙ МІСЬКІЙ ЛІКАРНІ №2 ВЖЕ ПОНАД РІК ВИКОНУЮТЬСЯ СКЛАДНІ ОПЕРАЦІЇ З ШУНТУВАННЯ (НА ВІДКРИТОМУ СЕРЦІ), ЯКІ РЯТУЮТЬ ЛЮДЕЙ ВІД МОЖЛИВОГО ІНФАРКТУ АБО ЙОГО НАСЛІДКІВ. НЕ ЗНАЮЧИ ПРО ЦЕ, ПАЦІЄНТИ ШУКАЮТЬ ДОПОМОГИ В ІНШИХ МЕДИЧНИХ ЦЕНТРАХ, ЗОКРЕМА, У КИЄВІ, СУТТЄВО ВТРАЧАЮЧИ У ФІНАНСАХ.
Такі унікальні операції у Чернігові стали можливими завдяки стратегії розвитку Другої міської лікарні, яку обрав головний лікар Володимир ФАЛЬ. Поступово і системно він запроваджує ті напрямки медичної допомоги, які особливо гостро потребує населення регіону. Саме тому було вирішено організувати кардіохірургічну службу з операцій на відкритому серці, відповідаючи на потреби життя. Придбали необхідну апаратуру і обладнання, запросили лікаря з Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова АМН України - кардіохірурга Ігоря ВЕНГЕРА. За минулий рік очолювана ним медична бригада виконала 118 складних операцій на серці, і цього року вже понад 50.
Познайомитися з хірургом, у чиїх руках оживають хворі серця, пощастило в один із міжопераційних днів. Ігор Венгер одразу почав із вражаючої статистики: щороку лише у Чернігові діагностується понад 500 інфарктів міокарда. При цьому справжня їх кількість ще більша, адже не всі звертаються до лікаря. Частина хворих гине, частина бідкається з постінфарктними проблемами. А при цьому висококваліфікована операційна бригада кардіохірургічного центру не працює на повну потужність, так само як незадіяна у повному обсязі і коштовна апаратура. Як зауважив Ігор Венгер, є можливість робити такі операції майже щодня. Натомість чернігівські лікарі продовжують ніби за звичкою направляти пацієнтів оперуватися у Києві. Минулого року таких випадків було понад сто. Тих, хто міг би без додаткових витрат на столичне обслуговування отримати допомогу такого самого рівня якості у своєму обласному центрі.
Як вдається триматися у нинішні тривожні часи, зберігати спокій і робити свою складну і відповідальну справу? А також про знакову зустріч у студентські роки з легендарним Крістіаном Барнардом, який першим у світі здійснив пересадку серця. А ще про секрет виглядати молодшим за свої роки – в інтерв’ю з кардіохірургом другої міської лікарні Ігорем ВЕНГЕРОМ.
-Ігоре Васильовичу, я щойно розмовляла з вашою пацієнткою пані Вірою, якій тиждень тому ви разом з колегами зробили шунтування. Їй трошки за 70, але вона наважилася на таку складну операцію. Казала, що не могла вже пройти більше ста метрів, була задишка. Тепер у неї, сподіваюся, буде все добре. Чи зможе вона, як і раніше, доглядати своє господарство, працювати у городі? Як їй берегтися? Є якісь вікові обмеження для таких операцій взагалі?
-Обмеженнями можуть бути тільки супутні хвороби, які пацієнт назбирає за своє життя. А також надто пізнє звернення до лікаря. Загалом у 50% випадків звертаються дуже запізно. Таке враження, що люди себе не люблять, не бережуть, сподіваються невідомо на що. Хоча є й економічні причини. На жаль, держава не може забезпечити фінансові витрати, які лягають на пацієнтів та їхніх родичів, і це велика проблема. А як берегтися після операції? Серце починає працювати нормально одразу, ще під час операції, як тільки ми відновимо кровообіг. Але має зажити рана, адже розсікається грудина, щоб дістатися до серця. І заживає вона так само, як перелом кістки. Тобто післяопераційні обмеження стосуються тільки рани, а серце вже в нормі. Ну і головне, вести здоровий спосіб життя. Не той, який був до операції і призвів до передінфарктного чи інфарктного стану.
-Які симптоми мають насторожувати людину і спонукати невідкладно йти на прийом до кардіолога?
-Найголовніший симптом - біль пекучого або стискаючого характеру в області грудей, яка виникає після емоційного збудження, після фізичного навантаження, навіть у спокої. Іноді люди від цього болю прокидаються, бо він може виникати вночі. Задишка також характерна для цієї хвороби. Якщо такі симптоми є, треба негайно робити діагностику судин. Якщо своєчасно зробити діагностику і вставити стент або зробити шунтуючу операцію, можемо попередити інфаркт міокарда і врятувати людину ще до виникнення інфаркту.
-А такі болі, які ви описали, вони мають постійний характер? Чи може одного разу трапитися, а потім людина пристосовується, звикає до фізичних обмежень і ходить собі до критичного моменту?
-Якщо проблема з серцем виникла, то вона періодично дає про себе знати. Треба перевіритися, якщо судини прохідні, тоді треба шукати причину чи в остеохондрозі, чи в проблемах зі шлунком, болі в якому можуть відлунюватися у серці - тобто шукати інші причини. Але якщо проблеми в серці – ми її усунемо і убезпечимо людину від можливого інфаркту.
-Ви один хірург такого рівня тут у лікарні?
- Один хірург операцію не робить. У нас є хірургічна бригада, до складу якої входить два хірурги на даний момент (у перспективі буде три), анестезіолог, лікар-перфузіолог, який завідує штучним серцем, середній і молодший медперсонал. В цілому в операційній знаходиться 8 медиків.
-Скільки годин триває така операція?
-Операція на серці в середньому триває 5-6 годин. Бувають прості операції, які можна зробити за 3 години. Бували і по 12 годин.
-Що найскладніше – операція чи післяопераційний період? Кажуть – найскладніше вИходити пацієнта.
-Тут не можна виділити щось більш чи менш важливе. Навіть бездоганно проведена операція при недбалому післяопераційному догляді зведе всі зусилля нанівець. Тому тут всі компоненти і всі складові - від початку госпіталізації пацієнта і до його виписки – всі важливі. Тільки злагоджена робота всіх гілок, всіх відділів дозволяє досягти оптимальних результатів.
-То ви робите і стентування, і шунтування?
-Ні, стентуванням коронарних артерій займається окрема служба - відділення ангіографії. Там проводять діагностичні коронаровентрикулографії, а також стентування. І не тільки коронарних артерій, а, скажімо так, всіх звужених артерій, які є у пацієнта. А ми займаємося операціями на відкритому серці: шунтуванням коронарних артерій, протезуванням клапанів серця, пластичними операціями на клапанах, резекцією постінфарктних аневризм лівого шлуночка, резекцією аневризм висхідної аорти – сюди входять операції при тромбоемболії легеневої артерії, видалення доброякісних пухлин серця, таких як міксома.
-А чому ви обрали кардіохірургію? У якому медінституті навчалися?
- Моя Альма-Матер – це Інститут серцево-судинної хірургії ім. М.Амосова в Києві. Там я пройшов навчання і працював тривалий час, стажувався в Київському центрі серця у Бориса Тодорова. А медичний інститут свого часу закінчив в Одесі. Я взагалі з Черкащини, з родини лікарів. Шлях до Чернігова був довгим. Коли я вже працював в Інституті Амосова, то приїхав сюди у відрядження із завданням оцінити обстановку по кардіохірургічній проблематиці у регіоні - чи необхідна тут така служба, чи створювати її. Адже на території, де проживає мільйон населення, має бути свій кардіохірургічний центр. Але близькість до столиці ніби знімала гостроту питання. Приїхавши сюди і розібравшись у ситуації, я надав звіт, що така служба тут справді необхідна. Хворих на серцево-судинні захворювання дуже багато. Взагалі і смертність від серцево-судинних захворювань, і сама захворюваність на першому місці не тільки на Чернігівщині, а взагалі в Україні і в світі. І щоб дати змогу мешканцям області і міста Чернігова отримувати допомогу безпосередньо на місці, адміністрацією лікарні на чолі з головним лікарем Володимиром Петровичем Фалем при підтримці директора Інститут Амосова Василя Васильовича Лазаришинця було вирішено створити відділення кардіохірургії на базі другої міської лікарні. Ми вже пропрацювали понад рік. У 2016 році прооперували 68 пацієнтів. Але оскільки одному пацієнту іноді робиться не одна операція, бо є поєднані вади, то загальна їх кількість досягла 118. Цього року вже зроблено понад 50 операцій 22 пацієнтам.
-Ви стажувалися за кордоном?
-Був за кордоном не на стажуванні, а з ознайомчими виїздами до клінік нашого профілю. Наша вітчизняна кардіохірургія не поступається світовій у відкриттях і в особистостях. У мене були такі вчителі, навчатись у яких велика честь: Анатолій Вікторович Руденко, Олексій Антонович Крикунов, Василь Іванович Урсуленко, Іван Іванович Прудкий, Геннадій Васильович Книшов, Борис Михайлович Тодоров, це ті, хто зробили кардіохірургію в Україні. Вони їздили багато по світу, збирали досвід, і їхні знання – це квінтесенція того, що вони побачили найкращого. І я якраз і стажувався, і навчався у тих людей, які бачили цю сферу в цілому, зібрали все найкраще, чого досягла світова кардіохірургія. І зараз ми тут в Чернігові ці досягнення впроваджуємо, практично виконуємо операції будь-якої складності: комбіновані, на працюючому серці – зокрема, ця методика привезена із Бостона, США, Книшовим і Руденком.
-Чий це портрет у вас на стіні?
-Це Геннадій Васильович Книшов, теж мій учитель. Він був директором Інституту після того, як Микола Амосов пішов на пенсію. Його обрали на цю посаду, і він керував Інститутом 26 років. А зараз директор Василь Васильович Лазаришинець, який, до речі, на Чернігівщині починав свій кар’єрний шлях. Він родом із Західної України, але за розподілом працював у Чернігівській обласній лікарні.
-Інститут Амосова продовжує утримувати флагманські позиції?
-Звичайно. Все розвивається, не стоїть на місці. При Амосові, наприклад, смертність була до 30%, а зараз 1-2%, це на рівні світових клінік. Там постійно впроваджуються нові методики, нові технології. А ми у свою чергу переймаємо їхній досвід і запроваджуємо тут. Тобто ми в Чернігові задніх не пасемо і проводимо операції дуже високого рівня складності. І не відмовляємо нікому у наданні допомоги.
-А коли ви навчалися у медичному, чому вибрали кардіологію?
- Радянська система навчання не передбачала, що ти з першого курсу будеш знати свою спеціалізацію. Ми 6 років в інституті вивчаємо будову людини взагалі. Звісно такі базові знання необхідні кожному лікарю незалежно від спеціалізації. Тільки тоді ти будеш справжнім лікарем, якщо будеш підходити до лікування конкретної патології враховуючи організм в цілому.
-Це такий підхід як у східної медицини, не поганий насправді – погляд на людину як цілісну істоту, а не як набір окремих органів і функцій.
-Так, згоден. Але з одного боку це правильно, а з іншого, коли ти 6 років вчишся і не знаєш, яким будеш спеціалістом - є свої недоліки у цьому.
-І все ж таки, як сталося, що ви обрали саме кардіохірургію? Чи вона обрала вас?
-Розкажу вам цікаву історію. Коли я був на третьому курсі, ми якось сиділи на лекції. І тут професор перериває заняття і повідомляє, що ми, студенти, маємо унікальну можливість побачити легендарного Крістіана Барнарда, який завітав до нас у гості і проведе для нас лекцію. Крістіан Барнард, можливо ви знаєте, це всесвітньо відомий кардіохірург з Південно-Африканської Республіки, який працював в клініці Кейптауна і вперше в історії здійснив пересадку серця. І ми дивилися на нього як на щось недосяжне і від нашої практики далеке. Але зараз, коли я сам відбувся як кардіохірург, то згадую про ту зустріч з хвилюванням: тоді на третьому курсі я навіть уявити не міг, що сам колись буду займатися тією справою, яку Крістіан Барнард започаткував на світовому рівні.
-То ви отримали імпульс від самого Крістіана Барнарда!
- Імпульсів не пригадую, але як кажуть: незвідані Шляхи Господні.
-Як же ви зрештою потрапили на цю стежку?
-Спочатку я став анестезіологом і 5 років пропрацював в районній лікарні. А потім у Черкасах створили відділення кардіохірургії, і я перекваліфікувався в кардіоанестезіолога. Ще 5 років надавав анестезіологічну допомогу при операціях на відкритому серці і спостерігав за роботою хірургів. І потім вирішив зробити такий крок і освоїти кваліфікацію кардіохірурга. Пройшов навчання, стажування, інтернатуру, здав безліч екзаменів – і моя мета була досягнута. Вже 7 років працюю кардіохірургом.
-Ви дуже молодо виглядаєте, якось складно вмістити всі ці тривалі часові періоди, зважаючи на вашу зовнішність.
-Дякую. Мені цього року 43. Я вважаю, що лікар своїм виглядом і своїм прикладом повсякденного життя має мотивувати пацієнтів, щоб вони берегли здоров’я і також виглядали молодше за свої роки. А для цього треба над собою працювати, вести здоровий спосіб життя.
-А як ви відновлюєте сили?
-У мене є певні хобі. Іноді необхідний відпочинок саме моральний. А фізичний, якщо людина слідкує за собою, то відновлюється дуже швидко. Мені цілком вистачає 6-7-годинного сну.
-То яке у вас хобі?
-Я займаюсь альпінізмом. Ходимо в гори. Раніше це був Крим, а також гори російської частини Кавказу. Але в світлі останніх подій переключилися в основному на Карпати, а також на гори
Словаччини - Високі Татри, і Грузії – гори Сванетії. У планах поїхати у гори більш високі, в Тянь-Шань, якщо все вийде.
-У вас є команда однодумців?
-Я є членом Федерації альпінізму і спорту Києва, вхожу в цю організацію. Кілька разів на рік організація альпінізму і скелелазіння Києва планує альпіністські заходи, тобто виїзди. Щоб ви розуміли, сходити в гори - це не сходити в кіно. Треба дуже серйозно планувати цей виїзд, проробляти маршрут, дуже багато є над чим думати. Мене зацікавив альпінізмом мій товариш, який зараз працює в Інституті Амосова. Він вже досвідчений альпініст, сам інструктор. Під його керівництвом проходять сходження в гори і підкорення вершин. І він мене цим захопив, і вже близько п’яти років всі мої відпустки присвячені альпіністським походам.
---—
Ігор Венгер переконаний, що всі ми прийшли у цей світ, щоб стати кращими. І тому кожному дається вибір. А мірилом того, чи правильно робить людина, є совість. І цей вибір треба робити все життя. Як лікар, який знає ціну життя, який бачив вкрай занедбані серця, він закликає берегти своє здоров’я. І пам’ятати, що в Чернігові на базі другої міської лікарні працює ЦЕНТР КАРДІОХІРУРГІЇ, ХІРУРГІЇ СУДИН ТА МАЛОІНВАЗИВНОЇ КАРДІОЛОГІЇ, де працюють висококваліфіковані лікарі з гарною освітою і досвідом, які присвятили себе порятунку людських життів.
Віра Лобановська